Правові пам'ятки України

«Руська Правда»

—  XI от., перший давньоукраїнський писаний звід норм світського права. Збереглася у трьох редакціях: короткій, розширеній і скороченій.м світського права. Збереглася у трьох редакціях: короткій, розширеній і скороченій.

       Списки короткої редакції включають у себе «Правду Ярослава», або  «Найдавнішу правду» (автор - Ярослав Мудрий, 1016 р. створення). Доповнення до цього тексту зроблені синами Ярослава Мудрого («Правд Ярославичів»). А про статті «Покон вірний» і «Урок мостникам» немає точних даних.

       Поширена редакція складається з частин «Суд Ярослава Володимиро­вича» та «Устав Володимира Всеволодовича». Нові норми цих документів  щодо регулювання правового становища селян-закупів, порядку нараху­вання відсотків на борги були запроваджені Володимиром Мономахом піс­ля повстання 1113 р. Час створення цієї редакції - середина XII - початок XIII ст.

       Скорочена редакція створена шляхом вилучення застарілих норм із поширеної редакції у XIV - XV ст. Але деякі автори або відносять її до XVII ст. або вважають давнішою, ніж розширена редакція.

—  XI от., перший давньоукраїнський писаний звід        «Руська Правда» офіційно закріпила норми звичаєвого права, уза­конювала феодальну нерівність, всебічно захищала інтереси і власність феодалів. Водночас законодавець заборонив застосування смертної кари, відрубування рук, ніг тощо. Норми «Руської Правди» діяли у Російській державі до 1497 р. (до введення нового зводу законів - Судебника).

Литовські статути

-  кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, їла діяли на захоплених ним українських землях у XVI - першій половині XIX ст. Було видано три Литовські статути: 1529 р. («Старий»), 1566 р. («Волинський») і 1588 р. («Новий»), які використали поточне законодав­ство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо. Норми Литовських статутів спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, встановлювали правові підстави феодальної експлуатації селянства.

       Найдосконалішим вважається Литовський статут 1588 р. В ньому збереглись основні принципи давньоруського права, серед яких:

- створення єдиного стану кріпосних селян;

-  укладання договорів у письмовій формі;

-  застосування застав;

-  визначення права спадщини за синами;

- встановлення повної міри відповідальності за умисні злочини;

-  пом'якшення покарання для неповнолітніх;

-  визнання різного покарання для шляхтичів і простих людей. Литовські статути були використані при складанні «Прав, за якими

судиться малоросійський народ».

Збірки магдебурзького права

         - документи, які мали чинність законодавчих актів в містах, що звіль­нились від керування й суду феодалів. Діставши магдебурзьке право, місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважа­лися формально вільними людьми, отримували певні пільги і привілеї.

       Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.

       У числі перших це право дістали такі міста України, як Львів (1356),  Кіім'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Житомир (1444), Київ (1494 -1497).

       Фактично застосування магдебурзького права в Україні припинилося після запровадження в 1781 р. «Установлення про губернії», офіційно -у 1831 р. за наказом царя Миколи І.

«Березневі статті» Богдана Хмельницького

        

       Написані у 1654 р. - це комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і

і включення України до складу Московського царства.

       Вимоги до царя складалися з 23 пунктів, або статей, і називались «Просительні  статті». Після розгляду царем і Боярською думою було залишено 11:

І - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам;

2, 3, 4 - встановлювалась платня козацькій старшині і надавались у володіння млини;

5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

6  - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтки;

7  - московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.;

8  - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

9  - визначена платня полковникам, сотникам і кожному козаку;

10  - організація спільних походів проти татар;

11  - встановлювалось утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.)

       Березневі статті були чинними лише протягом 5 років (до укладення так званих Переяславських статей).

Конституція Пилипа Орлика

(«Пакти і Конституція законів і вольностей Війська Запорізького»),] 1710 р.

         Цей документ являв собою своєрідний договір між козаками і гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 р. під час виборів підписом, печаткою і відповід­ною присягою гетьмана.

       Конституція П. Орлика складалася зі вступу і 16 статей.

Даний документ передбачав створення незалежної української держа­ви в межах етнічної національної території (державні кордони України описували територію, визнану як територія української козацької дер­жави Зборівською угодою 1649 р.). Державну владу (певною мірою) мали б будувати за принципом її поділу на законодавчу (виборна Генеральна Рада, яку скликали тричі на рік), виконавчу (гетьман, обмежений законом у своїх діях, та його уряд - генеральна старшина, обрані представни­ки від кожного полку, що є адміністративно-територіальною одиницею) і суворо підзвітну і контрольовану судову (Генеральний Суд). Акт про­голосив панівне становище православ'я; непорушність законів, привілеїв і кордонів України під протекторатом шведського короля; звільнення від податків і повинностей усіх козацьких сімей, регламентування порядку стягнення ринкового податку. Конституція засудила протекціонізм та підкуп, закріпила нечуване у феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення бідних, удів, осиротілих дітей та ін.

       Діяла в Правобережній Україні до 1714 р. Значно обмежила права гетьмана, заклала основи республіканського правління в Україні.

«Права, за якими судиться малоросійський народ»

         (1743 р.) - збірник норм права, що діяли в Лівобережній Україні.

       Кодекс мав чітку структуру і складався з ЗО розділів, які ділились на 531 артикул (статтю) і 1716 пунктів; в Кодексі пояснювалися цитати, алфа­вітний реєстр (покажчик).

       У ньому закріплені інститути власності і володіння, сервітути і застав­не право; детально розглянуті цивільні договори; стадії судового процесу, і склад злочину, наявність обставин, що виключають кару. Вищим судом був Генеральний Військовий Суд, який призначав різні покарання: смерт­ну кару, ув'язнення, позбавлення честі тощо.

       Норми, вміщені в Кодексі, реально діяли в житті, ними на практиці керувалися судові установи. В першій половині ХІХ ст. остаточно було покінчено з автономією найважливіших інститутів українського права Гетьманщини.

Універсали Української Центральної Ради (1917 - 1918 рр.)

I Універсал

 (10 (23) червня 1917 р.)

Проголосив право України на національно-державну автономію у складі Росії. Цей документ пронизує турбота про порозуміння з національни­ми меншинами, їхніми демократичними організаціями.

II  Універсал (3 (16) липня 1917 р.)

       В ньому поряд з рішучим кроком до самоврядування краю містилось положення: «Ми рішуче відкидаємо спроби самочинного здійснювання ав­тономії України до Всеросійських Установчих Зборів»- Це був своєрідний компроміс між російським Тимчасовим урядом і Українською Централь­ною Радою.

III  Універсал (7 (20) листопада 1917 р.)

       Проголосив утворення Української Народної Республіки як складової частини Російської Республіки на правах федерації. Крім того, Універсал запровадив 8-годинний робочий день на всіх підприємствах, проголосив необхідність проведення судової реформи. Була скасована смертна кара. Національні меншини отримали право на «національно-персональну авто­номію».

IV  Універсал (9 (22) січня 1918 р.)

       Україна була проголошена самостійною вільною суверенною державою українського народу. Також були підтверджені усі демократичні права і свободи, проголошені попередніми Універсалами.

Конституція УНР

(«Статут про державний устрій, права і

вольности УНР»)

(29 квітня 1918 р.)

Ця Конституція так і не стала чинним Основним законом. Вона є ком­пактним за обсягом документом, що складається з 8 розділів, 83 статей. Було проголошено розподіл влад на законодавчу, виконавчу, судову. Гро­мадянськими правами могли користуватись і чоловіки, і жінки, які досягли 20 років.

       Встановлювалось єдине громадянство.

       В ст.14 Конституції йдеться про скасування смертної кари та заборону покарань, які принижують людську гідність.

       Разом з тим, в Конституції навіть не згадано про посади і повноваження голови держави і голови уряду.

       Але це був документ демократичного розвитку України.

Конституція УСРР 1919 р.

       - перша радянська конституція, яка проголосила, що УСРР (Україн. ська Соціалістична Радянська Республіка) є федеративною республікою! у складі РРФСР. Більшість положень акта була присвячена обґрунтуван­ню диктатури пролетаріату; ліквідації приватної власності; побудові без­класового суспільства. Були визначені вищі органи державної влади та^ порядок їх обрання. Був відсутній розподіл влади між законодавчими, виконавчими та судовими структурами. Текст Конституції був написаний російською мовою.

Конституція УСРР 1929 р.

         -  друга конституція УСРР, затверджена на XI Всеукраїнському з'їзді І'ад 15 травня 1925 р. УСРР визнавалась союзною республікою СРСР.

Виборчі права отримали лише «трудящі класи», а обмеження в грома­дянських правах — мільйони заможних селян-трудівників. Був проголо­шений принцип централізації влади, тобто затверджувався принцип «ад­міністративної системи».

Конституція УРСР 1937 р.

- третя («сталінська») конституція УРСР, схвалена XIV позачерговим (й останнім) Всеукраїнським з'їздом Рад ЗО січня 1937 р. Цей документ скла­дався з 13 глав, які включали 146 статей. Основні положення були приве­дені у відповідність до Конституції СРСР (1936 р.), що фактично остаточно накріпило унітарний характер держави. Було проголошено, що соціалізм в основному побудовано. Конституція декларувала демократичні права: пря­мі вибори до Верховної Ради, свобода демонстрацій, слова тощо.

Конституція УРСР 1978 р.

       -  четверта конституція УРСР, схвалена 20 квітня 1978 р. Верховною Радою. Чимало положень мали суто формальний, декларативний харак­тер (проведення референдуму, вільний вихід з СРСР; незалежність суду). Конституція УРСР містила перелік питань, які належали до відання рес­публіки. Комуністична партія проголошувалася «керівною і спрямовую­чою силою суспільства, ядром його політичної системи».

Декларація про державний суверенітет України

(16 липня 1990 р.)

-  документ, прийнятий Верховною Радою 12-го скликання, яким було проголошено намір народу України самостійно вирішувати свою долю. Має Преамбулу і 10 розділів: Самовизначення української нації; Народовладдя; Державна влада; Громадянство УРСР; Територіальне верховенство; Економічна самостійність; Екологічна безпека; Культурний розви­ток; Зовнішня і внутрішня безпека; Міжнародні відносини.

       Декларація проголосила три види суверенітету: державний, національ­ний і народний.

       Насамперед, було проголошено «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

       Зазначено також, що громадяни республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної вла­ди в республіці.

       Національний суверенітет було закріплено так: «Українська РСР як су­веренна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначен­ня. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

       Декларація була прийнята ще за часів перебування України в складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не створення цілковито само­стійної держави, а забезпечення реального суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш демократичних засадах, Союзу.

       Положення Декларації були покладені в основу нової Конституції і законів України.

Акт проголошення незалежності України

-  документ, прийнятий Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. Основні положення акта:

-- проголошення незалежності України і створення самостійної Україн­ської держави з офіційною назвою «Україна»;

- встановлення неподільності і недоторканності території України;

- закріплення положення про те, що (з моменту прийняття Акта) на території України діють виключно Конституція і закони України.

Положення Акта були підтверджені 1 грудня 1991 р. Всеукраїнським референдумом.

Конституція України 1996 р.

       -  Основний Закон України, прийнятий V сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

       Складається з Преамбули та 15 розділів (161 статті). В Преамбулі про­голошені такі загальнолюдські цінності, як демократія, державність, мо­ральні цінності, патріотизм.

       Вказано, що Конституцію прийняла Верховна Рада України від імені українського народу, керуючись Актом проголошення незалежності Укра­їни 24 серпня 1991 р.

Розділи:

I  - Загальні засади

II  - Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

III  - Вибори. Референдум

IV  — Верховна Рада України

V  — Президент України

VI  - Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

VII  - Прокуратура

VIII  - Правосуддя

IX  — Територіальний устрій України

X  - Автономна Республіка Крим

XI  - Місцеве самоврядування

XII  - Конституційний Суд України

XIII  - Внесення змін до Конституції України

XIV  - Прикінцеві положення

XV  - Перехідні положення

       Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Вищою соціальною цін­ністю в Україні визнається людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека (ст.З).

       Конституція України має такі юридичні властивості:

       -верховенство (є Основним Законом, складає вершину правової систе­мі і діє на всій території України);

       - вищу юридичну силу (закони та інші нормативно-правові акти мають м і пійматися на основі Конституції та відповідати їй);

       -положення Конституції - норми прямої дії (конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо);

       -Конституція встановлює види правових актів, що приймаються державними органами, визначає сферу і об'єкти законодавчого регулювання 1.1 лакони, які слід прийняти.

       За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України №96 р. можна вважати:

       -писаною кодифікованою конституцією унітарної держави з автоном­ним утворенням;

       - жорсткою конституцією, оскільки внесення змін і доповнень до Кон­ституції України, на відміну від внесення змін і доповнень до інших за­конні, потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів (спеціальне коло суб'єктів, які мають право вносити пропозиції про внесення змін і доповнень, затвердження змін на Всеукраїнському референдумі), так і кон­ституційної більшості голосів (не менше 2/3 голосів від конституційного окладу Верховної Ради України);

       - за порядком прийняття конституцією народною (демократичною), ос­кільки вона прийнята парламентом України від імені українського на­роду.