Відомі правознавці,

Василенко Микола Прокопович

(1877 р., с. Єсмань, нині с. Червоне, Сумської обл. - 1935 р., Київ)

-  правознавець, історик, громадський і державний діяч, основополож­ник української історико- науки. У 1893 - 1894 рр. з'явились перші ґрунтовні наукові праці         М. Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї».

Залишив по собі велику наукову спадщину (опублікував близько 500 наукових праць). Найбільш відомі «Перші кроки по введенню положень 19 лютого 1861 р. в Чернігівській губернії» (1901 р.), «Як скасовано Ли­товський статут» (1926 р.), «Матеріали до історії українського права» (1929 р.) та ін.

Владимирський-Буданов Михайло Флегонтович

(1838 р., с. Бороздіно Тульської обл. - 1916 р., Київ)

-  видатний історик, юрист, один з основоположників Київської істори­ко-юридичної школи, автор класичних праць з історії українського, ро­сійського, литовського і польського права. Його праці «Німецьке право в Польщі і Литві» (1868 р.), «Хрестоматія з історії російського права» (1872 —' 1875 рр.), «Уложення і Литовський статут», «Невидані закони південно-західних слов'ян. Законник міста Кастви і закон громади Вепринської» (1881 р.). Йому ж, разом з П.Г. Виноградовим, належить редакція «Збір­ника законодавчих пам'яток давнього західноєвропейського права» (1906 - 1908 рр.).

Гоббс Томас

(1588 р., Малмсбері - 1679 р., Гардуїк)

-  англійський філософ, педагог, правознавець. У своїй праці «Про гро­мадянина» він намагається довести, що абсолютний суверенітет держави складає одну з основних передумов спокійного життя громадян. Згідно вченню Гоббса: «Держава є одна особа чи сукупність, воля якої згідно до­мовленості багатьох людей є законом для них усіх, оскільки воно може застосувати силу і здібності кожного для забезпечення миру і захисту». Був противником розподілу влади на законодавчу і виконавчу. Вважав, що державна влада може мати три види: монархію, аристократію і демо­кратію. Йому належать слова: «Благо народу - найвищий закон».

Грабар Володимир Еммануїлович

(1865 р., Відень - 1956 р., Москва)

-  юрист, спеціаліст в галузі теорії і історії міжнародного права, доктор юридичних наук, професор, академік Української Академії наук. Головні праці: «Римське право в історії міжнародно-правових вчень» (1901 р.), «Оголошення війни у сучасному міжнародному праві» (1904 р.), «Початок рівності держав у сучасному міжнародному праві» (1912 р.). У «Словнику юридичних та державних наук» редагував відділ міжнарод­ного права.

Гроцій Гуго де Гроот

  (1583 р., Делфт - 1645 р., Росток)

- нідерландський юрист, філософ та історик. Один із засновників теорії природного права і науки міжнародного права. Його робота «Про право війни і миру» (1625 р.) присвячена проблемам міжнародного права, але в ній Гроцій також розглядає загальні питання держави і права.

Данилович Гнат (Ігнатій) Миколайович

(1787 р., с. Гриневичі Бєльського пов., Польща - 1843 р., Грсфенберг,Австрія)

-  український, польський і литовський правознавець, член багатьох наукових товариств, редактор законопроекту «Звід провінційних законів |ля західних губерній, приєднаних до Польщі» (не був прийнятий).

         Обстоював необхідність вивчення права Великого князівства Литовського для з'ясування загальних закономірностей розвитку руського пра­ва, був предтечею наукової школи західноруського права, яка досліджувала, зокрема, своєрідність державно-правового укладу на українських і білоруських землях.

         Наукові праці: «Судебник Казимира IV» (1826 р.), «Погляд на Литовське законодавство і Литовські статути» (1841 р.) та ін.

Дністрянський Станіслав Северинович

(1870 р., Тернопіль - 1935 р.)

український правознавець, вчений, професор цивільного права Львівського університету.

Автор понад 50 монографічних досліджень і наукових статей з теорії держави і права, філософії права, цивільного права, сімейного

права.

         Намагався послабити правовий позитивізм підкресленням

соціального характеру норм та природних принципів права.

Дюрінг Євген

1833 р., Берлін - 1921 р., Нонавес, поблизу Потсдама)

-  німецький філософ і економіст. Виступав як «реформатор» соціаліз­му. Спираючись на ідеалістичну теорію насильства, Дюрінг твердив, ніби визначальним у розвитку суспільства є не економічний чинник, а політичне насильство.

Зиновіїв Климентій

(середина XVII ст. ймовірно, Правобережна Україна - після 1712 р., Чернігівщина)

-  поет, етнограф, правознавець, історик.

Майже через 150 років після смерті Климентія Зіновіїва в одному з чер­нігівських монастирів український письменник-етнограф О. Шишацький-Ілліч знайшов збірку його творів (рукопис налічував 321 сторінку). Філо­логи, історики, етнографи, економісти та правознавці отримали безцін­ний матеріал, який доповнює уявлення про Україну кінця XVII- початку XVIII ст. Герої його творів - представники всіх верств і прошарків на­селення України. Але автор з гіркотою констатує, що людей бідних не­зрівнянно більше, ніж заможних, бачить, що довкола точиться жорстока боротьба за існування.

Кант Іммануїл

 (1724 р., Кенігсберг - 1804 р., там же)

-  видатний німецький філософ, правознавець, професор Кенігсберзько­го університету.

У своїх творах «Критика чистого розуму» (1784 р.), «Пролегомени» (1783 р.), «Основи метафізики моралі» (1785 р.), «До вічного миру» (1795 р.) виклав основи німецької школи «суспільного договору», природних прав, правової держави, громадянського суспільства, співвідношення свободи, права і моралі, поділу влади, мистецтва політичного управління.

         Метою людства Кант вважав розвиток і здійснення свободи, громадян­ської рівності і справедливості, створення громадянського суспільства, тобто досягнення загального правового громадянського стану.

         Форми політичного правління Кант поділяв на деспотичні, автокра­тичні, аристократичні, демократичні і республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії за умов наявності «короля з ве­ликим злетом душі, який уміє загнуздувати себе справедливістю».

Кістяківський Олександр Федорович

 (1833 р., с. Городище на Чернігівщині - 1885 р., Київ)

-  український вчений-юрист та громадський діяч.

Основні праці присвячені кримінальному праву, історії права та су­дочинства в Україні. Зібрав, систематизував та видав «Права, за якими судиться малоросійський народ».

Брав участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географіч­ного товариства, надавав матеріальну підтримку у виданні українських книжок.

Ковалевський Максим Максимович

(1851 р., Харків - 1916 р., Петроград)

-  правознавець, історик, соціолог, один з основоположників соціально-економічної теорії походження держави і права. Вважав, що причинами появи держави були наявність приватної власності та поділ суспільства на класи; а саме держава - це

особливий «апарат» насильства.

Кондратьєв Ярослав Юрійович

(народ, у 1948 р. у м. Стрий Львівської області)

-  український правознавець, член-кореспондент АПНУ, генерал-лейте­нант міліції, ректор Національної академії внутрішніх справ. Брав участь у розробці понад 100 правничих актів, зокрема 45 законів України: «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 -2000 рр.

         Автор, співавтор понад 60 наукових праць в галузі кримінального пра­ва, психології, кримінології, зокрема: «Науково-практичний коментар до Закону України «Про міліцію» (1996 р.), «Співучасть у злочині: Навчальний посібник» (1997 р.), «Словник термінів з юридичної психології» (1997 р.), «Основи міграцієзнавства: Навчально-методичний посібник» 2000 р.) та ін.

Коні Анатолій Федорович

(1844 р., Петербург - 1927 р., Ленінград)

-  відомий російський юрист, правознавець, доктор кримінального права.

У 1878 р. брав участь у історичному судовому засіданні в справі Віри Засулич.

Автор численних праць з кримінального законодавства.

Локк Джон

 (1632 р., Рінгтон - 1704 р., Отс)

-  англійський філософ, засновник лібералізму.

Автор концепції правової держави, що була сформульована в 1690 р. у праці «Два трактати про правління». Практично спробував реалізувати свій проект у Конституції англійської колонії Кароліна в Америці (1699 р.). Первинно сформулював ідею необхідності розподілу законодавчої, вико­навчої і судової влади як гарантію проти концентрації та зловживання владою.

Малиновський Оникій Олексійович

(1868 г., Острог - 1932 р., Київ)

-  український правознавець, історик, громадський діяч, доктор дер­жавного права.

Автор оригінальної концепції «революційного радянського звичаєвого права», представник школи західноруського права (доводив спорідненість державно-правових інститутів Великого князівства Литовського із східно-руським правом).

Основні праці: «Кровна помста і смертні кари» (1908 - 1909 рр.), «Покарання і засоби соціального захисту» (1926 р.), «Давній держав­ний устрій східних слов'ян і його найпізніші зміни» (1929 р.) та ін. Ви­вчав суспільно-політичні і правові погляди М. В. Гоголя, О. С. Пушкіна, О. М. Радищева, А. П. Чехова.

Недбайло Петро Омелянович

(1907 р., с. Новоновицьке Брянської області - 1974 р., Київ) - видатний український вчений-юрист, представник України в Комісії ООН з прав людини, член-кореспондент АН УРСР. Особливу увагу приді­ляв науковознавству, а саме: предмет, призначення та методологія юри­дичної науки, предмет теорії держави і права.

Автор і редактор збірки «Навчально-методичні нормативи викладання юридичних наук» (1972 р.).

Лауреат премії ООН «За видатні досягнення в галузі прав людини».

Ніцше Фрідріх

 (1844 р., Реккен, Саксонія - 1900 р., Веймар)

- німецький філософ і поет. Свої ідеї виражав У формі філософських есе («Людське, занадто людське», «По той бік добра і зла»). Він стверджував, що немає нікого, кому ми повинні звітувати у своєму житті, окрім нас самих. Життя є тільки експеримент того, хто пізнає, а не його обов'язок. Створив міф про «надлюдину» - сильну особистість.

Петражицький Лев Йосипович

(1867 - 1931 рр.)

-  юрист, один із засновників психологічної школи права. Вважав, що людській психіці начебто притаманна потреба покори, наслідування, усві­домлення залежності від видатної особи. Народ є інертною масою і нездат­ний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Пред­ставник

психологічної теорії походження держави і права.

Підопригора Опанас Андронович

(1926 р., с. Леміщиха Черкаської область - 2005 р., Київ)

-  видатний український правознавець, науковець, доктор юридичних наук. Особливу увагу приділяв дослідженню проблем права інтелектуаль­ної власності, правового забезпечення науково-технічного прогресу, римського приватного права.

         Наукові праці: «Правові питання створення та впровадження нової тех­ніки» (1975 р.), «Загальна теорія цивільного права» (1992 р.), «Право Інтелектуальної власності України» (1998 р.). Підготував четверту книгу Цивільного кодексу України «Право інтелектуальної власності».

Плевако Федір Никифорович

(1842 р., Троїцьк, нині Оренбурзька область - 1909 р., Москва)

-  російський юрист, адвокат. Виступав захисником на великих політич­них процесах: справа люторичних селян (1880 р.), справа севських селян 11905 р.), справа про страйк робітників фабрики С- Морозова (1886 р.).

Радищев Олександр Миколайович

 (1749 р., Москва     1802 р., Петербург)

-   російський письменник, просвітитель, філософ, засновник револю­ційної традиції її Росії. Розглядав ідею «природного права» (в наш час ця ідея існує у вигляді концепції «прав людини»). В основному творі «Подо­рож з Петербурга до Москви» (1790 р.) відстоював думку про безплідність спроби допомогти народові шляхом просвітительства монархів і про вели­ку плідність революційного просвітительства народу.

Руссо Жан Жак

 (1712 р., Женева - 1778 р., Ерменонвіль)

-  французький просвітитель і філософ. Головним питанням життя була для нього проблема усунення будь-якої соціальної нерівності. Нерівність між людьми пов'язував з виникненням приватної власності і зростанням взаємної залежності людей один від одного. Нерівність між бідними і багатими поряд з нерівністю володарюючих і підвладних складає, на його думку, суть нена­висної йому сучасної цивілізації. Від сучасної цивілізації, вважав він, може захистити тільки повернення до «природного стану» людського суспільства, де всі рівні, де люди не знають, що таке майно і приватна власність.

Сковорода Григорій Савич

 (1722 р., Полтавщина - 1794 р., с. Пан-Іванівка, нині с. Сковородинів-ка Харківської області)

-  відомий український філософ, поет-байкар.

При негативному ставленні до світу, що грузнув у користолюбстві, він обрав таку позитивну

форму боротьби зі злом, при якій центр ваги зі сфе­ри критики політичних відносин у суспільстві був переміщений у сферу освіти, культури та моралі. Він визнає законними і природними тільки ті потреби і прагнення людей, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Праця, на думку філософа, - це не обов'язок, не повинність, не примушення, а, навпаки, вільний потяг людини. Вся його твор­чість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - «споріднена» праця.

Спенсер Герберт

(1820 р., Дербі - 1903 р., Брайтон)

-  англійський філософ і соціолог, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму. Будучи прихильником еволюціонізму, вважав, що суспільству властивий той самий розвиток, що і тваринному світу. У своїй основній праці «Підґрунтя соціології» провів систематичну аналогію між біологічними і соціальними організмами, вказуючи на їхню спільність і відмін пості. Описав спеціальні «частини», «органи» суспільства, які він називав со­ціальними інститутами (домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові), і прослідкував їхню роль і еволюцію в історії суспільства.

Спіноза Бенедикт

 (1632 р., Амстердам - 1677 р., Гаага)

-  нідерландський філософ, пантеїст. Вважав, що світ - закономірна система, яку до кінця можна пізнати геометричним методом. Природа, пантеїстично ототожнювана з Богом, - єдина, вічна і безкінечна субстан­ція, причина самої себе; мислення і протилежність - атрибути субстанції; теремі речі та ідеї - її модуси (одноразові вияви). Людина - частина при­роди, душа її - модус мислення, тіло - модус протяжності.

Тарановський Федір Васильович

(1875 р., Плонськ, Польща - 1936 р., Белград)

-  український правознавець, доктор права, академік УАН, один з фун­даторів вітчизняного конституціоналізму, концепції правової держави.

Вважав конституційними таку державу чи спосіб правління, які засновані на участі народу у владі.

         Наукові праці: «Огляд пам'яток магдебурзького права західноукраїн­ських міст литовської епохи» (1897 р.), «Інтерес і моральний обов'язок у праві» (1899 р.) «Підручник енциклопедії права» (1917 р., 1923 р.).

Тард Габріель

 (1843 р., Сарла - 1904 р., Париж)

-  французький соціолог і криміналіст, автор праць з філософії права. Вважав головними соціальними процесами конфлікти, пристосування І наслідування, за допомогою яких індивід засвоює норми, цінності і нововведення. Був противником масових органів державної влади.

Фома Аквінський

 (1225 р., замок Роккасекка поблизу Акуїно - 1274 р., монастир Фоссануова, Південна Італія)

-  філософ, теолог, схоласт, автор теологічної теорії виникнення держа­ви. Його вчення побудовано на ієрархії форм: від Бога чистого розуму духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від

Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вони покликана захищати благо всіх.

Франко Іван Якович

 (1856 р., с. Нагуєвичи, нині с. Івана Франка Львівської області - 1916 р., Львів)

-  український письменник, учений, громадський діяч, революційний

демократ. Стояв у витоків Української радикальної партії. Йому належати численні твори з політико-правових проблем, питань праці та економічних відносин у розвитку суспільства, держави, права.

Чубинський Павло Платонович

 (1839 р., хутір, нині у складі м. Борисполя Київської області - 1884 р. Київ)

-  поет, етнограф, громадський діяч, юрист. Отримав освіту в Київській колегії Павла Галагана та в Університеті святого Володимира. У Москва захистив дисертацію на здобуття ступеню магістра на тему «Мотив злочинної діяльності та його значення в науці кримінального права». Інші праці «Зворотна дія кримінального закону», «Сучасна боротьба поглядів за і проти суду присяжних та реформаторські спроби в цій галузі» та ін.

         П.П. Чубинський - автор класичних досліджень звичаєвого праві України і слів гімну «Ще не вмерла України...».

Шопенгауер Артур

 (1788 р., Данціг - 1860 р., Франкфурт-на-Майні)

- німецький філософ-ірраціоналіст. Вважав, що у суспільстві воля про являється у якості «волі до життя» - джерела творчих інстинктів та нескінченного егоїзму людини; держава не знищує егоїзм, будучи тільки системою збалансованих приватних свобод.

Існуючий світ називав «найгіршим з можливих», а своє вчення - «песимізмом».